Новини


Іван Франко

Іван Франко залишив нам  величезну спадщину – понад чотири тисячі творів різноманітних жанрів (сьогодні маємо зібрання з 50 томів – і це ще не все). Серед них поетичні збірки «З вершин і низин», «Зів’яле листя», «Мій Ізмарагд», «Із днів журби»,  «Semper tiro», «Давнє й нове», «Вірші на громадські теми», «Із літ моєї молодості». Він автор відомих поетичних драм «Іван Вишенський» та «Мойсей», повістей та романів «Лель і Полель», «Ліси і пасовиська», «Перехресні стежки», «Захар Беркут», драми «Украдене щастя» та багатьох інших.



18 томів складають його літературознавчі та фольклористичні праці – в них охоплено матеріал не лише з україністики, а й широке коло проблем зарубіжної класики. На особливу увагу заслуговують такі його наукові розвідки, як «Нарис історії українсько-руської літератури до 1890 р.», «З останніх десятиліть ХІХ віку», «Із секретів поетичної творчості», «Теорія і розвій літератури», «Етнологія і історія літератури», «Южнорусская литература». За власним свідченням, Франко ще у шкільні роки зібрав понад 800 народних пісень і цю колекцію поповнював усе життя. Його вагома праця «Студії над українськими народними піснями» була видана окремою книгою (1913) й донині залишається неперевершеним взірцем для фольклористів.

Окрема і дуже поважна сторінка його творчої діяльності – перекладацтво. У спадщині митця – численні переклади і переспіви з античної літератури, фольклору багатьох народів світу, творів Шекспіра, Данте, Бернса, Шеллі, Гайне, Гюго, Лессінга, Міцкевича, Пушкіна, Лермонтова та багатьох інших – у 50-томнику це 7 об’ємних томів. Перекладаючи чи по-своєму переробляючи  відомі твори, він збагатив українську літературу новими темами, сюжетами, образами. Скажімо, показовою є творча історія з «Лисом Микитою». Частину відомої поеми Гете «Рейнеке-лис» уже перекладав Панас Мирний і переспівував І.Манжура. Однак Іван Франко на основі старонімецької прозової переробки поеми Віллема створив власний оригінальний твір (див. про це: Мочульський М.Манжура//Україна. – 1926. – Кн.50).

Крім української Іван Франко писав польською, німецькою, російською мовами. Потому перекладав ці твори українською або ж на їхній основі створював нові варіанти.

Розвійтеся з вітром, листочки зів’ялі,

Розвійтесь як тихе зітхання!

Незгоєні рани, невтишені жалі,

Завмерлеє в серці кохання.

В зів’ялих листочках хто може вгадати

Красу всю зеленого гаю?

Хто взнає, який я чуття скарб багатий

В ті вбогії вірші вкладаю?

Ті скарби найкращі душі молодої

Розтративши марно, без тями,

Жебрак одинокий, назустріч недолі

Піду я сумними стежками…

 

 

Багато його віршів (особливо із зб. «Зів’яле листя») покладено на музику. За повістю «Захар Беркут» Б.Лятошинський створив оперу «Золотий обруч», чеський композитор В.Амброз написав оперу «Украдене щастя», А.Кос-Анатольський – балет «Сойчине крило». За кількома творами («Основи суспільності», «Перехресні стежки») поставлено художні фільми. Ім’ям Івана Франка названо вулиці, театри, школи, вищі навчальні заклади (Львівський університет, Дрогобицький і Житомирський педуніверситети), обласний центр (Івано-Франківськ). У Львові, Івано-Франківську, Нагуєвичах, Криворівні, Вінніпезі (Канада) створено музеї письменника. 1979 р. засновано премію Академії наук України ім.Івана Франка.

Як син українського селянина, вигодуваний чорним селянським хлібом, працею твердих селянських рук, почуваю обов’язок панщиною всього життя відробити ті шеляги, які видала селянська рука на те, щоб я міг видряпатися на висоту, де видно світло, де пахне воля, де ясніють вселюдські ідеали. Мій руський патріотизм – то не сентимент, не національна гордість, то тяжке ярмо, покладене долею  на мої плечі.         Я можу здригатися, можу стиха проклинати долю, що поклала мені на плечі це ярмо, але скинути його не можу, іншої батьківщини шукати не можу, бо став би підлим перед власним сумлінням. І коли що полегшує мені нести це ярмо, так це те, що бачу народ, хоч він гноблений, затемнюваний і деморалізований довгі віки, хоч і сьогодні він бідний, недолугий і непорадний, все таки поволі підноситься, відчуває в щораз ширших масах жадобу світла, правди та справедливості і до них шукає шляхів. Отже, варто працювати для цього народу і ніяка праця не піде на марне.

 

Чи не є це моральним заповітом великого Українця для нас, його нащадків?



02.03.2017 | Aдмін

Вернутись назад

Навігація

Контакти

    Адреса: м. Тульчин вул.М.Леонтовича 1
    Тел.:
    Email: